1) шестифонемна структура наголошеноговокалізму: 

2) варіювання ненаголошеного вокалізму залежно від ступеня протиставлення фонем [о] : [у], [е] : [и], [і] : [и] і від особливостей кожної говірки: 

Перший тип є найпоширенішим; 3) перехід а (з *а, *ę) після м’яких (чи колишніх м’яких) приголосних в е, і, и (гар’и́чий, д’éкувати, сáж’і); в окр. говірках цей перехід здійснюється лише під наголосом; 4) укання (ко^улихáти, бжулá, скóру); 5) зміна ненаголош. голосного е в і (и) після м’якого приголосного (спéч’іна, ти́х’і ‘тихе’); 6) наявність протетичного приголосногов (ў) перед о, у та і (<*о) (ворíх, вогірóк, в’іс); у ряді випадків на місці протетичного в постав л (лотáва ‘отава’, лóкун’ ‘окунь’); перед початковим а, і поширений протетичний й (йакурáт, йінди́к); 7) збереження м’якості шиплячих ш’, ч’ і, відповідно, давнього е після них (ш’éстий, веч’ерíти); 8) на місці давніх сполук ки, хи в ненаголош. позиції розвинулися сполуки к’і, х’і (глибóк’ій ‘глибокий’), у наголошеній — к’е, х’е (лих’éй ‘лихий’); 9) стягнення сполук ій>і (віт ‘війт’); 10) неоднаковий розвиток сполук губний приголосний + j: а) збереження цієї сполуки(свйáто, цвйах); б) втрата j з наступним м’якшенням губного приголосного (жáб’ічий, цв’ах);в) втрата j без м’якшення поперед. приголосного (цвах, свато); г) поява на місці jепентетичного л’, рідше — н’ (здоровл’е, памн’іт’); 11) різна рефлексація р’ — як р’, рй чи р (зор’а, зорйа, зора); 12) оглушення дзвінких приголосних у кін. слова і перед глухими приголосними; 13) функціональне ослаблення фонеми [в] в одних позиціях (на поч. слова може втрачатися — паў ‘впав’, мíти ‘вміти’, а в сполуці ви заступатися на м — дамнó, рíмний) і посилення в ін. позиціях (твердий л у кін. слова і складу часто заступається на в/ў — пóпіў, стіў, гоўка); 14) функціональне посилення окр. фонем: а) дж, дз (сáдж’е ‘сажа’, дзернó ‘зерно’,дзе^илений); б) к’, ґ’ внаслідок змін т’ в к’, д’ в ґ’ (ск’інá ‘стіна’, наґ’ійя ‘надія’); в) ґ — в запозич. словах та внаслідок зміни к > ґ (смирéґа, гад’ýґа); г) ф (фали́ти, фóрий, фíра); 15) неоднаковий розвиток давніх сполук trъt як -ир (кирни́ц’а), -ри (кривáвий, дривá), -ро (брóви);16) втрата довготи м’якими приголосними у формах іменників с. р. (жик’é, насíн’е); 17) втрата м’якості ц’ у кін. слова (хлóпиц, жнец); 18) нерегулярний розвиток окр. давніх голосних — *ě > у (д’урá ‘діра’), *ě > и (видрó), *о > а (зазýл’а), звукосполуки лн в л:, н: (мéлник > мéл:ик, мéн:ик), рн в рл (терни́ц’а > терли́ц’а); 19) у ряді говірок кінцеві г, й ослаблені, зникають (порі ‘поріг’, сні ‘сніг’, гроше ‘грошей’, ті гáрні ‘тій гарній’); 20) вимові м’яких приголосних з’, с’, ц’, дз’ властивий більший ступінь м’якості, ніж в ін. діалектах та літ. мові.

Наголос у Н. г. динамічний; особливістю є наявність парокситонового наголосу займенників(мóго, твóго), дієслів 1-ї ос. II дієвідм. (хóджу, прóшу, зрідка — си́джу, лéчу), деяких іменників(трýна, кочéрга), а також подвійного наголошування дієслів (пíду — підý, пíде — підé, пíдемо— підéмо та ін.).

Специфіку Н. г. у граматиці творить набір закінчень і засобів формотворення словозмін. частин мови, зокрема 1) закінчення іменників: а) ж. р. в ор. в. одн. -оў, -еў, зрідка -ом, -ем (зе^имлéў,душéў, головóў, ногóм, сóлем), в род. в. одн. -и (р’іли́, зе^имли́, нóчи, любóви), в род. в. мн. -іў, зрідка -уў (бабіў, коз’іў, козуў); б) ч. р. — в дав. в. одн. з основами на твердий приголосний -ови (брáтови), з основами на м’який приголосний -еви, -ови (конéви, кон’óви), в ор. в. одн. -ом, рідше -ем (кон’óм, дошчéм), в місц. в. одн. -і, -и (на дýб’і, у к’інци́), у дав. в. мн. -ом, -ем, -ім (конíм, конéм. кон’óм), в ор. в. мн. -ами, -еми, -ема, -іма (гост’ами, гост’еми, гост’ема, гост’іма), у місц. в. мн. -ох (на з’ат’óх; так само і множинні іменники — на грýд’ох, на двéрох);в) с. р. колишніх іменників t-основи — у род. в. одн. -(ат’)і, -(ат’)а, -(ат)а (тел’áт’і, тел’áт’а, тел’áта), у дав. в. одн. -(ат)у, (ат’)у, (ат)ові; в ор. в. одн. -(ат’)ом, -(ат)ом; 2) у прикметниках наявність стягнених форм у наз. в. одн. ч. р. (дóбри), дав. і місц. в. одн. ж. р. (мóлоді ‘молодій’, так само — ад’єктивні займенники); асимілятивні зміни при творенні форм вищого ступеня порівняння прикметників (молóч:и); 3) у числівниках — формальна структура числівників одéн.йідéн, йедéн, шти́ри, одинáйціт’ (йединáйц’ік’); форма ор. в. двумá; творення складених числівників за моделлю піўтрет’á, піўчвертá, девйідес’éт’ (девидес’ек’), двíста і двáсто; 4) у займенниках — збереження давніх енклітичних форм дав. в. ми ‘мені’, ти ‘тобі’; відмінкових форм — знах. в. нéго ‘його’, ор. в. неў, тоў ‘нею’, ‘тією’; вказівного займ. тамтóй ‘той’; 5) у дієвідмінюванні: інфінітив на -чи від дієслів з основою на задньоязиковий приголосний (пéчи, стри́хчи); формі 1-ї і 2-ї ос. одн. теп. ч.: л’éйу, л’éйіш, 3-ї ос. одн. і мн. теп. ч. з кінцевим т (хóдит — хóд’ат); паралельне вживання закінчень 1-ї ос. мн. теп. ч. -мо і -м (несемо/несем, хóдимо/хóдим); нульове закінчення 2-ї ос. одн. теп. ч. атематичних дієслів (дас’, йіс’ ‘даси’, ‘їси’); паралельне творення форм 1-ї ос. одн. майб. ч. бýду брáти і бýду браў, 1-ї ос. одн. і мн. мин. ч. ходи́ў і ходи́ўйім, ходи́вем, роби́ли і роби́ли-смо; форми умов. сп. за моделлю даў бим, даў бис.

Специфіка Н. г. у словотворенні зумовлена: а) наявністю локальних афіксів -май, -мак (глушмáй, глушмáк ‘глухий’), -кут (ліўкýт ‘лівша’), -уйемци (покрадуйéмци ‘крадькома’); б) функціональним посиленням окр. афіксів -иск(о) (л’óниско, віўси́ско ‘поле після льону, вівса’), -анк(а) (барабол’анка ‘листя картоплі’), -ал’ник (копал’ник ‘копач’). До лекс. особливостей належать: стрих, ви́шки ‘горище’, молóчник, горнéц ‘глечик’, нец’ки ‘ночви’ та багато ін.

Н. г. ліг в основу пд.-зх. (галицького) варіанта укр. літ. мови (див. Західноукраїнська мовно-літературна практика), його риси широко відбиті у мові худож. л-ри, фольклору.

Літ.: Верхратський І. Говір батюків. Л., 1912; Приступа П. І. Говірки Брюховицького р-ну Львів. обл. К., 1957; Шило Г. Ф. Пд.-зх. говори УРСР на північ від Дністра. Л., 1957; Dejna K. Gwary ukraińskie Tarnopolszezyzny. Wrocław, 1958; Бандрівський Д. Г. Говірки Підбузького р-ну Львів. обл. К., 1960; Горбач О. Північнонаддністр. говірка й діал. словник с. Романів Львів. обл. Мюнхен, 1965; Омецінський О. Мова Тернопільщини. В кн.: Шляхами Золотого Поділля, т. 2. Філадельфія, 1970; Горбач О. Говірки й словник діал. лексики Теребовельщини. Мюнхен, 1971; Залеський А. М. Вокалізм пд.-зх. говорів укр. мови. К., 1973; АУМ, т. 2. К., 1988; Бичко З. Діал. лексика Опілля. Л., 1997; Лесів М. Укр. говірки у Польщі. Варшава, 1997.

П. Ю. Гриценко. Взято: http://izbornyk.org.ua/ukrmova/um173.htm

"А"

"Б"

барабýл’і ‘картопля’,

без ‘бузок’

блéяти ‘бекати’ (про овець),

"В"

вáтра ‘вогнище, черінь’,

вéвірка ‘білка’,

вéремн’е ‘погода’,

"Г"

гладýн ‘глечик’,

"Ґ"
ґáзда, газди́н’і ‘господар, господиня’,
ґанч – дефект, брак, недолік
ґарува´ти – тяжко працювати
ґвавт (чол.), ґвавтува´ти – неприємна несподіванка, лемент, крик, ридання, плакати

ґлий – клей, смола з дерева
ґлянц – блиск, чиста поверхня («ґлянцува´ти» - полірувати)
ґлянц-папі´р – нождачний папір
ґра´лі – вила з чотирма штирями
ґринджо´ли – дерев’яні санчата

грíнка ‘відрізаний шматок хліба’,

ґрунт - ‘садиба’,

ґуц - ‘вузол’,

"Д"

доўбáч (-ак) ‘дятел’,

дручóк ‘рубель до воза’,

"Е"

"Є"

"Ж"

жи́тниц’і ‘сироватка’,

"З"

зозулька ‘сонечко’,

"И"

"І"

"Ї"

"Й"

"К"

кано´н (чол.) - гармата
канта´рь – кінський намордник, вага для зважування підвісним способом
кантипу´лька – рогатка (для стрільби)
ка´па (чол.) - покривало
кардійо´н - акордеон

карни́к ‘приміщення для свиней’,
ка´чьи - каченя
квас - щавель
квасне´нка – страва, подібна до борщу з додаванням слив
квасни´й - кислий
квікати – кричати по-свинячому

ки́рпа ‘вид високої жіночої зачіски’,
кі´лько - скільки
кі´льо (сер.) - кілограм
кі´но (сер.) – фільм, кінотеатр
кіру´нок - напрямок
клеве´ць – молоток («кле´вчик» - молоточок)
кля´па – кнопка в музичному інструменті

кн’ес’ ‘молодий, наречений’,

книги́н’і ‘молода, наречена’,
кни´ґлі (одн. – кни´ґоль) – страва на основі картоплі і борошна
кобі´та – дівчина, жінка (іноді - в ірон., вульг. значенні)
ковба´н (чол.) – колода для рубання дров
ко´гуткьи - сережки
козьи´ - козеня
коліда´ (множ. – кольи´ди) – Різдвяні свята, коляда
ко´мин - димохід
коньи´чка (курьи´чка, котьи´чка…) (жін.) – конячий (курячий, котячий, тощо) послід
ко´пати – бити ногою, «ко´пнути» - вдарити, пнути ногою
корч - кущ

коўтáч’ ‘дятел’
коц (чол.) – шерстяна ковдра
ко´чело – кільце будь-чого змотаного
кошту´р (чол.) – палиця для підпиранні при ходінні
кре´денц - сервант
криміна´л (чол.) – в’язниця, тимчасовий арешт
ксьо´ндз - священник
кугу´т - півень
кугу´тик – льодяник (цукерка)
кукуру´дз (чол.) – кукурудза (множ. – “кукуру´дзи”)
кула´йстра (жін.) - молозиво
ку´ми - хрестини
ку´рва – повія, гуляща жінка
ку´рьи - курча
ку´фер (чол.) - скриня
ку´хньи – плита для приготування їжі
ку´чьи – клітка для дрібної худоби чи птиці

"Л"

лíтра - ‘металева кварта пити воду’,

ли́лик - ‘кажан’, під ‘горище у житловому будинку’,

"М"

маґліўни́ца, маґіўни́ца - ‘рубель для качання білизни’,

мадибурка – картопля

мандибурьинка – картопляне листя

"Н"

ніц - зовсім

"О"

"П"

полови́к - ‘яструб’,

порéкло - ‘прізвисько’,

призорóк’ий - ‘короткозорий’,

"Р"

рíш’ч’а ‘хмиз’,

рýти ‘вити (про вовків)’

рискаль - лопата

"С"

скльинка - пляшка

"Т"

тáйстра ‘торба’,

товáр ‘рогата худоба’

"У"

"Ф"

"Х"

xíтанка ‘гойдалка’

"Ц"

"Ч"

"Ш"

шýтий ‘безрогий’

"Щ"

"Ю"

"Я"